Оздоровлення ґрунту: природні методи для родючості

Земля дає людині багато, але й сама потребує турботи. Часто стається так, що поле, яке раніше годувало всю сім’ю, дає все менший врожай, а внесення мінеральних добрив не приносить бажаного ефекту. Вся справа у виснаженні ґрунту, який втратив забагато поживних речовин — й тепер не здатен повноцінно «вирощувати» нові рослини. Таку ділянку необхідно оздоровлювати, адже з кожним роком ставатиме гірше. Хороша новина — відновити деградовані ґрунти можна.

Основні причини виснаження землі

Родючість визначається кількістю гумусу: він знаходиться у верхньому шарі ґрунту та містить багато поживних речовин. Гумус утворюється шляхом розкладання органіки, й у нормальних умовах цей процес «автоматичний». Рослина споживає речовини із землі, а після загибелі розкладається на цій же ділянці — й повертає «з’їдене». Також ґрунт «перетравлює» тваринні рештки — а сприяють цьому бактерії, які живуть на різній глибині.

Як тільки природний процес порушується, земля починає виснажуватись. Основні причини цього:

1. відсутність сівозміни (якщо постійно садити однотипні культури, то вони забиратимуть із землі одні й ті ж самі речовини);

2. збирання урожаю та видалення рослинних решток з ділянки (вилучається те, що теоретично мало б розкластись);

3. спалювання трави (перегрів сприяє «вигоранню» гумусу, а загибель черв'яків та корисних бактерій «придушує» потенціал для відновлення);

4. інтенсивне перекопування та глибока оранка землі (порушується структура гумусового шару);

5. активне внесення хімічних добрив (через токсичність окремих речовин зменшується кількість корисних мікроорганізмів, які продукують гумус);

6. недостатнє внесення органічних добрив (без органіки ні з чого формуватись гумусу).

Деякі причини виснаження землі лежать за межами контролю людини. Сприяють руйнуванню родючого шару аномальна спека, сильні вітри, повені. А бойові дії — це забруднення важкими металами, знищення гумусу в результаті пожеж, порушення структури ґрунту через вибухи.

Для чого оздоровлювати ґрунт

«Лікувати» землю необхідно для відновлення її родючості — не тільки заради себе, а й для добробуту наступних поколінь (яким теж доведеться вирощувати собі їжу). Оздоровлений ґрунт:

1. є місцем проживання дощових черв’яків, корисних грибів, бактерій; 

2. відрізняється міцною структурою — тримає вологу, не розмивається, характеризується повітропроникністю; 

3. має достатній шар гумусу — тобто містить запас поживних речовин для розвитку рослин.

Симптоми виснаження ґрунту

Зрозуміти, що ґрунт виснажений, дуже просто — рослини перестають нормально рости і якісно плодоносити. Характерні симптоми збідніння землі:

• зміна структури (ґрунт нагадує світлий пил або, навпаки, стає глинистим та щільним);

• мох, іржа або кірка на поверхні (це пов’язано з порушенням балансу вологи);

• збільшення кількості бур’янів (вони приживаються на бідних ґрунтах);

• загнивання коренів, пожовтіння листя, несмачні або дрібні плоди, загальне сповільнення розвитку, часті хвороби й активне ураження шкідниками (це відбувається через ослаблений імунітет на фоні дефіциту поживних речовин).

Найкращі методи оздоровлення ґрунту

Внесення органіки



Органіка — основа для формування гумусу. Які добриво використовують:

1. гній;

2. пташиний (курячий) послід чи органічне добриво Курник, виготовлений з курячого посліду;

3. компост.

Органіка насичує землю азотом, фосфором, калієм, кальцієм, а також виділяє діоксид вуглецю, без якого не відбувається фотосинтез. Вносити такі добрива рекомендується кожні 1–3 роки: навесні перед посівом або восени після збору врожаю.

Додатково слід використовувати біологічні препарати — екологічні та безпечні. Серед них:

1. Байкал — містить молочнокислі, фотосинтезуючі, азотофікусуючі бактерії та гриби-сахароміцети, завдяки яким знижується вміст токсинів у ґрунті;

2. Азотофіт-р — виготовлений на основі бактерій Azotobacter chroococcum, насичує рослини біологічним азотом, покращує структуру ґрунту;

3. ГуміФренд — має у складі гумат калію й мікроорганізми, які збагачують корисну мікрофлору ґрунту.

Біопрепарати природним чином відновлюють зруйновану пестицидами екосистему. Результати помітні через 1–3 роки регулярного внесення.

Вапнування



Вапно використовують для зниження кислотності ґрунту, бо більшість культур потребує нейтрального рН. Закислення буває як пов’язаним з діяльністю людини (надмірне внесення азоту, неправильний полив), так і природним (близькість до хвойних, сильні дощі). 

Уявлення про рівень рН дає «оцтовий тест». На жменю землі наливають трохи столового оцту: є шипіння — нейтральний або лужний рН; немає шипіння — ґрунт закислений. До того ж чим більше опадів у регіоні, тим вища вірогідність закисленості земель: критичним вважається показник у 500 мм на рік.

Для розкислення ґрунту в основному використовуються:

• гашене вапно — містить багато кальцію, але через свою їдкість зменшує популяцію корисних мікроорганізмів та черв’яків;

• вапнякове борошно (мелений вапняк) — діє м’якіше гашеного вапна, не шкодить підземній фауні, швидко розчиняється у воді й ефективно компенсує дефіцит кальцію;

• доломітове борошно (мелений доломіт) — має десь у 1,5 рази менше кальцію, ніж вапнякове борошно, але додатково містить магній. Матеріал безпечний для мікроорганізмів і черв’яків, довго розкладається й забезпечує тривалий ефект.

Бажано проводити вапнування восени — в цей час менше ризик, що кальцій вимиється дощами чи талим снігом. В ідеалі змінювати рН потрібно поступово, вносячи щороку по 50–70 г/м2 матеріалу (і так до досягнення бажаного ефекту). У дуже кислий ґрунт можна одночасно внести 2–4 кг/м2, але слід пам’ятати: якщо переборщити з порцією, є ризик «перестрибнути» в сторону лужного рН.

Гашене вапно не змішують з органікою: ці два види добрив вступають в реакцію — й ефект від внесення того ж гною нівелюється. А ще ніякий із препаратів для вапнування не застосовують одночасно із фосфорним добривом: бо наступного сезону спостерігатиметься дефіцит фосфору.

Сівозміна



Сівозміна передбачає регулярну зміну культур, що висіваються на ділянці. Це дозволяє збалансувати процес «відтоку» поживних речовин із ґрунту, а також зменшити ризик заселення простору патогенами та шкідниками.

Основні правила, як організувати сівозміну:

• не чергують рослини одного сімейства (наприклад, перець/помідор/баклажан не садять після картоплі, бо всі вони — пасльонові);

• якщо на ділянці до заморозків росли пізні культури, то ранньою весною сюди нічого не садять (наприклад, після пізно зібраної моркви/капусти погано ростиме весняна зелень);

• чергують рослини з різною довжиною коренів (наприклад, після «заглибленої» моркви можна садити «поверхневу» цибулю);

• розміщують поряд культури, які «допомагають» одна одній (наприклад, ріпчаста цибуля відганяє морквяну муху, а морква — цибулеву, тоді як чорнобривці відлякують від овочевих грядок білокрилку та попелиць);

• не садять поряд культури з різними вимогами до догляду (наприклад, у томатів та огірків відрізняються потреби в поливі та підживленні, тому поряд вони не приживуться).

Паузи між однаковими (або спорідненими) культурами мають складати від 3–4 років. Тобто город чи поле умовно ділиться на 3–4 частини — і щосезону рослини зміщуються «по колу». Наприклад, в цьому році картопля сидить на ділянці А, в наступному — на ділянці Б, а потім — В і Г.

Сидерати



Сидерати — це швидкорослі рослини, що в процесі розвитку покращують стан ґрунту. Їхнє коріння робить землю волого- та повітропроникною, а запах відлякує шкідників (або ж приваблює комах-запилювачів). Але головне, що сидерати «дістають» із глибин ґрунту поживні речовини, які потім повертаються у верхні шари землі в процесі гниття скошених решток.

Найпопулярніші сидерати:

1. бобові ( віка, горох, соя, люцерна, люпин, квасоля, конюшина);

2. злакові (ячмінь, жито, пшениця, овес);

3. айстрові (соняшник, календула);

4. гречані (гречка);

5. хрестоцвіті (ріпак, редька олійна, гірчиця).

Сіяти сидерати можна з весни до самої осені. При посіві під зиму ділянка встигне оздоровитись якраз до наступного сезону.

Скошують сидерати у фазу бутонізації або на початку цвітіння. Рештки залишають на ділянці у якості добрива. Для прискорення процесу розкладання використовують Органік-Баланс.

Препарати для оздоровлення ґрунту



Біопрепарати для оздоровлення ґрунту мають у складі корисні мікроорганізми, які пригнічують фітопатогени. Популярні засоби:

1. Органік-Баланс — містить живі штами, що борються із шкідливими грибами та бактеріями, сприяють розкладанню органічних решток, стимулюють утворення гумусу. Препарат вноситься раз на сезон — восени та весною;

2. Мікориза МікоФренд-с — містить мікоризоутворюючі гриби, які розвиваються на коренях рослин та розповсюджуються у ґрунті у вигляді абсорбуючих ниток. Ці нитки витягують вологу із землі, віддаючи її рослині-хазяїну. Також вони «добувають» поживні речовини (особливо фосфор), а ще — виділяють природні антибіотики й борються з патогенами. Препарат вносять раз на 2–5 років (залежно від стану ґрунту).

Біофунгіциди та біоінсектициди

Ціль біофунгіцидів та біоінсектицидів — профілактика хвороб та появи шкідливих комах. Обробку проводять 1–2 рази: восени та/або весною.

Для боротьби із фітопатогенами рекомендовані наступні біофунгіциди:

1. Фітохелп — містить штами бактерії Bacillus subtilis, які пригнічують активність шкідливих мікроорганізмів. Для оздоровлення ґрунту ділянку обприскують розчином препарату (15 мл/10–15 л води із розрахунку на 1 сотку), землю розпушують/перекопують;

2. Мікохелп — містить гриб Trichoderma та комплекс бактерій, що уповільнюють розвиток патогенів і сприяють збереженню вологи. Для оздоровлення ґрунту розводять 20–40 г препарату у 5–10 л води (із розрахунку на 1 сотку), обприскують ділянку, розпушують землю;

3. Триходерма — містить гриб Trichoderma, який синтезує антибіотики, які руйнують клітинні стінки шкідливих грибів. Також Trichoderma стає конкурентом за простір та поживні речовини, витісняючи більше ніж 60 видів фітопатогенів. Для оздоровлення ґрунту готують розчин (10 г на 1 л води), настоюють його хоча б 24 години і розводять в 100 л нехлорованої води — цього достатньо для обробітку 200–800 м2 (залежно від стану ґрунту). Після обприскування землю розпушують або вкривають мульчею.

Біоінсектициди «звільняють» ділянку від найпоширеніших ґрунтових шкідників, включаючи личинок хруща, трипсів, капустянок. Серед найефективніших препаратів:

1. Боверин — містить спори гриба Beauveria bassiana, які проростають всередину комах та отруюють їх. Для приготування розчину розводять 10 г засобу в 1 л води, настоюють 48–72 години і розчиняють у 100 л води. Цього об’єму достатньо для обробки 20 соток методом зрошення. Землю потім розпушують/ вкривають мульчею;

2. Мезітропін — містить спори гриба Metarhizium anisopliae, які проростають всередину комах і водночас «огортають» тіло шкідника, формуючи велику кількість нових спор. Розчин готують та вносять по тій же схемі, що і у випадку з Боверином;

3. Метавайт — містить життєздатні клітини грибів Metarhizium anisopliae та Beauveria bassiana, які проростають всередину тіл шкідників.Токсини, що продукуються бактерією Bacillus thurіngіensіs, призводять до паралічу. Для обприскування 1 сотки розводять 120 г препарату в 5–10 л води.



Мульчування

Природний стан ґрунту — мати рослинний покрив, який після відмирання розкладеться. Тому наші «вищипані» поля-городи є певного роду аномалією, яку покликана ліквідувати мульча. Вона:

• сприяє поліпшенню структури ґрунту (за рахунок власного поступового розкладання);

• підтримує зволоженість ґрунту, зберігає корені від пересихання;

• створює комфортний мікроклімат для підземної фауни;

• блокує розвиток бур’янів;

• не допускає вітрової ерозії, оберігає від розмивання.

Для мульчування використовують: солому, сіно, компост, скошену траву, тирсу, кору, листя тощо. Якщо ґрунт перезволожений/суглинистий, шар має бути до 2 см: інакше можливе загнивання.

Компостування



Компостування — це спосіб перетворення органічних відходів у добрива. Такий варіант краще, ніж застосування гною (пташиного посліду): бо разом із компостом в землю надходять не лише азот/фосфор/калій, а й якісна органічна складова, необхідна корисним мікроорганізмам.

Компост зручно закладати у великий ящик без дна (мінімум 1х1х1 м). Важлива умова — наявність щілин для доступу кисню. У компост потрапляють:

• скошена трава, бур’яни, рослинні рештки;

• тонкі гілки, коріння рослин, тирса;

• сіно, солома, сухе листя;

• харчові відходи тощо.

Періодично компостну масу поливають (якщо погода суха) та перевертають вилами (для доступу повітря). В звичайних умовах перепрівання займає близько року: закладений у жовтні, компост буде готовий наступної осені.

Скоротити процес до 1–2 місяців допомагають препарати для компостування: Kalius, Силушка. В склад входять мікроорганізми, що ефективно переробляють органіку. Принцип використання простий:

1. приготувати робочий розчин по інструкції;

2. рівномірно пролити органічні відходи;

3. за необхідності повторити через кілька тижнів.

Закладати компост допустимо як весною (коли багато зелених решток та гілок після обрізки), так і восени (коли можна зібрати опале листя та бадилля). В землю компост вносять весною або восени: рівномірно розподіляють по полю, перекопують та перемішують з верхнім шаром.

Загалом процес оздоровлення ґрунту має бути постійним: природу неможливо ввести в оману — і виснаження ділянки заради максимізації урожаю не спрацьовує у довгостроковій перспективі. Тож майбутнє за сидератами, сівозміною та екологічними біопрепаратами (навіть в умовах невеликих господарств).